Вступ

Не менш важливою глобальною проблемою є врятування людства від екологічної катастрофи. Якщо сучасні темпи зростання населення світу, індустріалізації, мілітаризації, забруднення навколишнього середовища і виснаження ресурсів будуть зберігатися, то в певний момент наступного сторіччя станеться екологічний апокаліпсис. Адже промисловість перетворює у непотріб 98-99% використовуваної сировини. За деякими підрахунками, у 50-70 pp. нашого століття людство переробило стільки корисних копалин, скільки за всю попередню історію. На кожного жителя Землі припадає щороку понад 20 т різноманітних відходів. Знищено багато екологічних та етнічних систем. Це різноманітні племена і народності, види тварин та рослин, ріки, озера. Крім того, людство зіткнулося з «парниковим ефектом», з «озоновими дірками», з відлигою в Арктиці і небезпекою забруднення Антарктиди, підвищенням температури поверхневих вод світового океану. За останні півстоліття людство поглинуло 100 млрд. т кисню (Кузьменко В. Л., Романчук О. К. На порозі надцивілізації. Львів, 1991). Загрозливих масштабів набула ерозія грунтів: тільки на Україні вже зіпсовано 60 відсотків чорноземів. Якщо в США лише один відсоток населення проживає на території, небезпечній з точки зору санітарних вимог, то на Україні в таких умовах перебувають 20 відсотків; тут 12 відсотків шлюбів бездітних; смертність починає випереджати народжуваність.

Отже, людина все більше вступає у суперечність з природою, гублячи її й сама морально деградуючи. В цьому процесі можна виділити три аспекти: постійне зростання психічних депресій і стресів, які викликають негативні мутагенні наслідки; наявність вільного часу при розвинутій індустрії розваг робить людину пасивним споживачем масового мистецтва, а невміння заповнити своє дозвілля творчою діяльністю спонукає її до пошуку різноманітних форм антигуманного і антисуспільного самовираження через наркотики й алкоголізм; спільне проживання великої маси людей в умовах однотипних, монотонних міських кварталів сприяє знеособленню людини, атрофії її почуттів.

Перед лицем екологічної катастрофи на Заході вдалося досягти певних зрушень у сфері взаємодії людини з природою – зменшення матеріаломісткості і енергомісткості вироблюваної продукції, переорієнтації виробництва на безвідходні технології, застосування альтернативних джерел енергії. Суворе екологічне законодавство, активна боротьба партій зелених і товариств споживачів за чистоту середовища й екологічно чисту продукцію – все це значною мірою сприяє поліпшенню екологічної обстановки. Проте на Заході розв’язання цих проблем далеке від завершення.

Альтернативою екологічній катастрофі може стати лише екологізація свідомості людей, що передбачає вироблення у кожного твердих понять, уявлень і переконань про взаємодію людини з природою. Основною ознакою екологічної свідомості є розуміння того, що природа і суспільство еволюціонують спільно (процес коеволюції). Це означає, що не тільки людина перетворює природу, пристосовується до неї, але й природа, перш за все біосфера, пристосовується до людини, до техносфери, що в цьому процесі не лише зникають, а й з’являються нові види рослин і тварин.

Екологічна свідомість на основі нових загальнолюдських цінностей, які виконуватимуть роль регулятора у взаємодії людини і природи, стане суттєвою складовою частиною сучасного культурного прогресу. В процесі формування екологічної свідомості необхідно глибоко осмислити в попередній культурній спадщині як ті течії й напрямки, що розглядали систему «людина і природа» в контексті сьогоднішнього звучання, так і ті, що заклали духовне підґрунтя для екологічної кризи, аби в підсумку виробити надійні методологічні орієнтири екологічного виховання, використавши різні підходи – міфологічний, релігійний, філософський і науковий.