То з кого ж бере початок справжня екологічна свідомість? З молоді, адже вона є поколінням майбутнього, людьми, яким ще далі жити на цій планеті. А звідки ця свідомість береться? З душі. Можна багато говорити про глобальні проблеми людства та всесвітні катаклізми, а починати щось робити слід з себе. Ми нікого не примусимо змінитись, але якщо кожен змінить себе, то зміниться і поведінка всього суспільства. Що може зробити молода людина для екології планети? Так само, почати з власної екології, бо ми є складовою всесвітньої екології.

Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набу-ває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середови-ща та посилення контролю за природокористуванням, але й добре про-думана система екологічної освіти й виховання населення.

Екологія - відносно молода наука, ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення та-ких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природ-них ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уяв-лення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і при-роди. 
Для сучасної людини знання основ екології не менш важливе, ніж основ фізики, хімії, математики. Екологізація виробництва - один з провідних напрямів науково-технічного прогресу, покликаної не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх. Таким чином, екологія все більше набуває особливостей прикладної науки.
Екологія має багато визначень. Найчастіше тлумачать її як науку про взаємозв’язок живих організмів та середовища існування. Всере-дині XIX сторіччя, стало остаточно зрозумілим, що неможливо вивчати живі організми окремо від їхнього середовища існування. Саме поняття «екологія» (“наука про баланс”) у 1866 році ввів видатний німець-кий біолог Ернст Геккель і описав екологію як “науку про відносини організму з навко-лишнім зовнішнім світом, куди ми в широкому розумінні можемо включити всі умови існування”.

Вступ

Не менш важливою глобальною проблемою є врятування людства від екологічної катастрофи. Якщо сучасні темпи зростання населення світу, індустріалізації, мілітаризації, забруднення навколишнього середовища і виснаження ресурсів будуть зберігатися, то в певний момент наступного сторіччя станеться екологічний апокаліпсис. Адже промисловість перетворює у непотріб 98-99% використовуваної сировини. За деякими підрахунками, у 50-70 pp. нашого століття людство переробило стільки корисних копалин, скільки за всю попередню історію. На кожного жителя Землі припадає щороку понад 20 т різноманітних відходів. Знищено багато екологічних та етнічних систем. Це різноманітні племена і народності, види тварин та рослин, ріки, озера. Крім того, людство зіткнулося з «парниковим ефектом», з «озоновими дірками», з відлигою в Арктиці і небезпекою забруднення Антарктиди, підвищенням температури поверхневих вод світового океану. За останні півстоліття людство поглинуло 100 млрд. т кисню (Кузьменко В. Л., Романчук О. К. На порозі надцивілізації. Львів, 1991). Загрозливих масштабів набула ерозія грунтів: тільки на Україні вже зіпсовано 60 відсотків чорноземів. Якщо в США лише один відсоток населення проживає на території, небезпечній з точки зору санітарних вимог, то на Україні в таких умовах перебувають 20 відсотків; тут 12 відсотків шлюбів бездітних; смертність починає випереджати народжуваність.

Отже, людина все більше вступає у суперечність з природою, гублячи її й сама морально деградуючи. В цьому процесі можна виділити три аспекти: постійне зростання психічних депресій і стресів, які викликають негативні мутагенні наслідки; наявність вільного часу при розвинутій індустрії розваг робить людину пасивним споживачем масового мистецтва, а невміння заповнити своє дозвілля творчою діяльністю спонукає її до пошуку різноманітних форм антигуманного і антисуспільного самовираження через наркотики й алкоголізм; спільне проживання великої маси людей в умовах однотипних, монотонних міських кварталів сприяє знеособленню людини, атрофії її почуттів.

Перед лицем екологічної катастрофи на Заході вдалося досягти певних зрушень у сфері взаємодії людини з природою – зменшення матеріаломісткості і енергомісткості вироблюваної продукції, переорієнтації виробництва на безвідходні технології, застосування альтернативних джерел енергії. Суворе екологічне законодавство, активна боротьба партій зелених і товариств споживачів за чистоту середовища й екологічно чисту продукцію – все це значною мірою сприяє поліпшенню екологічної обстановки. Проте на Заході розв’язання цих проблем далеке від завершення.

Альтернативою екологічній катастрофі може стати лише екологізація свідомості людей, що передбачає вироблення у кожного твердих понять, уявлень і переконань про взаємодію людини з природою. Основною ознакою екологічної свідомості є розуміння того, що природа і суспільство еволюціонують спільно (процес коеволюції). Це означає, що не тільки людина перетворює природу, пристосовується до неї, але й природа, перш за все біосфера, пристосовується до людини, до техносфери, що в цьому процесі не лише зникають, а й з’являються нові види рослин і тварин.

Екологічна свідомість на основі нових загальнолюдських цінностей, які виконуватимуть роль регулятора у взаємодії людини і природи, стане суттєвою складовою частиною сучасного культурного прогресу. В процесі формування екологічної свідомості необхідно глибоко осмислити в попередній культурній спадщині як ті течії й напрямки, що розглядали систему «людина і природа» в контексті сьогоднішнього звучання, так і ті, що заклали духовне підґрунтя для екологічної кризи, аби в підсумку виробити надійні методологічні орієнтири екологічного виховання, використавши різні підходи – міфологічний, релігійний, філософський і науковий.